Bшанування жертв Голодомору хвилиною мовчання

« Літа 1933 від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, і дітей, і ще не народжених у лонах матерів» … таким епіграфом починає вступну статтю «Духовна руїна» до книги – меморіалу «Голод 33» журналіст Лідія Коваленко.

А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної і духовної, гени милосердя й справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь; українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть марево виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору –
«Греби, нічого людям не лишай!».
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму то лежить сумлінні
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!

Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй і належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору молитвою Блаженнішого Любомира.

Господи Боже наш! Ми сходимося в цей день, щоб вшанувати пам’ять рідних нам людей, яким через голод відібрали Твій дар життя. Дуже мало можемо для них зробити – хіба згадати їх, поручити їхні прискорбні душі Твоєму Милосердю та схилити голову перед їхнім терпінням.

Але просимо Тебе сьогодні, щоб ми могли почути те, що вони своєю жертвою хочуть нам засвідчити, а саме, що такі трагедії – народовбивства, геноциди та інші злочини проти людства можуть ставатися. В минулому столітті їх було чимало, але цей наш чисельно всіх перевершив. Невинні жертви Голодомору голосять до нас, що як довго люди не схочуть слухати Твоєї спасенної науки, буде спокуса тоталітарними і насильницькими засобами розв’язувати справи людського життя. Ми прохаємо Тебе сьогодні для себе і для грядущих поколінь про дар чуйності, щоб таку спокусу вчасно спостерегти, про відвагу її нап’ятнувати та про силу їй протистояти, а понад усе прохаємо Тебе: наповни наші і всіх людей серця тими чеснотами і благодатями, які потрібні, щоб та жахлива спокуса стала неможливою. Господи Боже! За заступництвом Пресвятої Богородиці та всіх святих, яких видала наша Українська Земля, помилуй нас!

Господи помилуй! Господи помилуй! Господи помилуй!

Всі права захищені © 2010-2021