За ініціативи працівників поліклініки з 11.03.2014р. до 18.03.2014р. працюємо у національних вишиванках.

Хай цей захід буде цілющим ліком на поранені та зболені народні душі, хай він стане за живий пам’ятник для Т.Шевченка, хто наш народ пробудив до самостійного, незалежного життя.

Хай Шевченко буде з нами щомиті – миті утвердження гідності та народження волі до перемоги. Готуючись до цієї миті шевченківського тріумфу всі ми сповідуємося перед Кобзарем та Україною. Шевченко був тим, хто надихав до мужності на барикадах, ставав воєводою, головнокомандувачем.

18 березня в установі урочисто відсвяткували 200 – річчя з дня народження Великого Кобзаря.

Зал прибраний у національні кольори України. Свої творчі роботи представили працівники поліклініки: поєднуються вишивки з Західної та Східної центральної України.

З вступним словом виступив голова профспілкової організації поліклініки Роман Стець:

Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б ти не жив, той, хто перечитає «Кобзаря», не зможе уявити своєї долі без Шевченка.

Той хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу – істинного братства між людьми і народами. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу – від Біловежі до Гімалаїв, від Сицілії до Японії.

Як досяг, чим завоював цю славу найбезправніший солдат Російської імперії – найбільшої і найжахливішої в’язниці народів, яку тільки знала історія? СЛОВОМ!

Пізнавати Шевченка - це пізнавати історію, доходити до найостаннішого кола українського пекла, опускатися в огидні ями національного розбрату, малоросійського плебейства, всього того, що доводиться викорчовувати і випалювати словом Шевченка.

Пізнавати Шевченка – це мучитися, страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили сусіди – нероби. Пізнавати Шевченка – це терзатися думкою, що міг би дати такий талановитий і працьовитий народ, якби був від запровадження кириличного письма самостійним.

Пізнавати Шевченка – це працювати до сьомого поту й наближатися до торжества добра над злом, очиститися духовно й морально.

Шевченкове свято – то кришталево чисте свічадо. 200 років минуло від того дня, коли українка – кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Шевченкове слово!

Слова «апостол» і «пророк» стосовно Шевченка позбавлені будь-якої умовності – він і справді є і Апостолом, і Пророком української нації у біблійному розумінні цих слів. І з’явився як посланець божий у період найбільшого занепаду національного життя. Коли нація не змогла на той час висунути Воїна – організатора силового захисту, вона потребувала для свого порятунку відродження Духу. І з’явився Шевченко, слово якого було наділене величезного енергетичною силою, здатною відродити Дух нації. Важким докором лягають на душу Тарасові слова, якими він гнівно картав тих, хто був позбавлений національної пам’яті, політичного самоусвідомлення, і тих, що вірили і, на сором, вірять в офіційну версію про те, що був єдиний російський народ.

Свічка його життя догорала. Мрії про одруження, розраду в сім’ї, хатину над Дніпром залишились ілюзіями. Фізично знищений, поет відчував, що недалекий кінець. У німій, холодній майстерні – келії, в будинку Академії мистецтв він пішов із життя. Було це 10 березня 1861р. Але залишилися його заповіти – мрії тобі, нам, українському народові.

Не прийнято в ювілейні дні говорити про погане. Але чи був би радий Шевченко, коли б його вірші хвалили, та не виносили на осуд наші біди. Напевно, що ні. Від Кобзаря нам треба взяти масштабний підхід до історичної спадщини. Бо ж поставив поет «на сторожі» коло нас слово. І треба його берегти.

І тепер, у вільний і незалежній Україні, ми можемо припадати до цілющих, незамулених Шевченкових джерел, до його вічно живого слова, над яким не зависає чорна тінь потрошителів з таємними інструкціями.


Народе мій, для всіх завжди відкритий
Не вір, що воля з’явиться сама,
Не дай себе підступно обдурити –
Мовляв дороги іншої нема.

Народе мій, великий український,
Яка б солодка не була брехня,
Не вір брехні, що воля – тільки тінь
Козацького минулого вже дня.

Будь пильним, мій довірливий народе!
Не раз вже потрапляв у пастку ти.
Підняти прапор – то ще не свобода.
Будь мудрим! Вір, що дійдем до мети.

Звучить молитва «Отче наш» - яку читає отець Петро Майба, директор приватної гімназії Блаженного Климентія Шептицького – чину отців-селезіан (УГКЦ.)

Протягом 1,5 години звучать пісні на вірші Т.Г.Шевченка у виконанні поліклінічного ансамблю «Любисток», яким керує Михайло Бачинський. Сольні пісні у виконанні медичних сестер Дарії Лабіж, Марії Струс, лікаря – хірурга Романа Стеця, пацієнтів нашої поліклініки Тамари Шпак, бандуристів Оксани Бачинської та Ірини Дмитрах присутні сприймали теплими оплесками.

З власними поетичними рядками, присвяченими Великому Кобзареві виступила завідувач сімейного відділення К.О.Олійник, сімейний лікар – кращий терапевт Львова В.І. Пенцак.

Давня дружба поліклініки з Львівською Музичною академією ім..М.Лисенка, особисто з професором О.І.Цигиликом, продовжується і сьогодні. Учні професора – студенти ІV курсу солісти Михайло Макафій, Галина Когут – лауреати міжнародних конкурсів під акомпанемент фортепіано – Петра Давибіди відтворили незабутнє свято душі кожного, хто був присутнім у залі. Велике їм «ДЯКУЄМО» - скандували у залі.

Концертну програму вели дитячий лікар-хірург Любомир Качур, студентка ІІ курсу ЛДМУ ім..Д.Галицького Оленка Стець та медична сестра Галина Кравець.

Надзвичайно приємно глядачі були вражені відео – яке демонструвалось у залі «І мертвим, і живим, і ненародженим», яке виконував Богдан Ступка.

На завершення звучить пісня «Про Україну» у виконанні Михайла Малафія. Усі учасники виконують Шевченківський Заповіт та Гімн України.

З вдячним словом до учасників концерту та глядачів звернулась головний лікар поліклініки Токарєва Т.П.:

«У складний для України час наша установа продовжує працювати, виконувати свої професійні обов’язки, не забуває про своїх геніїв і пророків. Уже для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби все ми про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, він в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко, як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний… Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення.

Ми на вічнім шляху до Шевченка…»


вверх
Всі права захищені © 2010-2021